24-04-2008 (22-03-2008)

Предлагаемые Вам очерки – рассказ о поляках, сделавших свои имена известными далеко за пределами Харькова, в котором жили и творили. Они дают начало биографическому разделу нашего сайта. Уверены, многие из Вас имеют семейные истории, связанные с биографиями близких. Предлагаем поделиться ими на этой страничке. Помните, что интересная история является как личностной, так и общественно значимой!

Игорь Шуйский,
лауреат Всеукраинского конкурса «ЗМІ – за міжетнічну толерантність і консолідацію суспільства», E-mail: shuyskiy@ukr.net

Хірург з душею скрипаля

Хірургічна школа Харкова відома талановитими науковцями та лікарями. Двадцяті роки ХХ століття фахівці пов’язують з ім’ям Броніслава Григоровича Пржевальського.

Броніслав Пржевальський народився 14 січня 1862 року в місті Лепелі Лепельського повіту Вітебської губернії в сім’ї дворянина. У 1882 році закінчив Вітебську гімназію, вступив на медичний факультет Харківського університету, який закінчив 1888 року з відзнакою, ступенем лікаря і званням повітового лікаря. Старанному студенту щастило з викладачами, за рекомендацією професора В.Ф. Грубе він був зарахований до факультетської хірургічної клініки, де набирався досвіду та готував наукову роботу.

У 1892 році Броніслав Григорович витримав іспит на звання доктора медицини, після чого чотири місяці служив молодшим лікарем 28-го флотського екіпажу в Севастополі, на протязі ще чотирьох канікулярних місяців був першим заводським лікарем товариства Forge et acierie du Donez у Дружківці на Донбасі, займався улаштуванням лікарні. Восени того ж року Б.Г. Пржевальський повернувся до Харкова, де розпочав приватну практику з хірургії в лікарні професора М.П. Трінклера, в 1895 році працював у лабораторії кафедри хірургічної патології професора Л.В. Орлова.

Під керівництвом професора І.К. Кульчицького підготував, у 1896 році успішно захистив дисертацію на доктора медицини з експериментальної гістології «К вопросу о нервных окончаниях в предстательной железе». З 1897 до 1906 року працював у лікарні Харківського наукового медичного товариства. Наступного року за рекомендацією професора Трінклера прийнятий приват-доцентом на кафедру хірургічної патології з десмургією і вченням про вивихи і переломи Харківського університету. Пржевальський був обраний екстраординарним професором кафедри. Броніслав Григорович не залишив практичну хірургію, продовжував оперувати в приватній клініці по вулиці Вознесенській, 8. Довідники підказували харків’янам номер телефону, за яким було легко зв’язатися з лікарем на протязі доби – 112. В роки 1-ої світової війни хірург годинами не залишав операційної. Інформацію про набутий досвід, застосовані методи лікування, виклав у «Медичній частині звіту про лазарет поранених воїнів Харківського медичного товариства та Всеросійського Союзу Міст».

Особистість Броніслава Григоровича поєднувала прагматизм хірурга з хистом викладача. Для професора не бувало маленьких травм. Так, наприклад, він говорив про лікування руки: «Коли лікувати травми пальців способом вичікування, незрідка виводять потерпілих на цілі тижні й місяці із звичайного життєвого ладу, в чималому ряді випадків призводять до каліцтва..., іноді загрожують утратою кінцівки і навіть життя. Рука – орган складної і тонкої будови – виконує надзвичайно розмаїті швидкі й точні рухи: зціплена в кулак, вона править за надійний орган оборони, за своєрідну палицю; властива руці еластичність убезпечує її від ушкоджень. Пальці, озброєні пером, встигають стежити за швидкою промовою; орудуючи смичком по струнах, створюють звукові мелодії». Після призначенням Трінклера завідувачем кафедри факультетської клініки, він замістив посаду завідувача і протягом 17 років очолював цю найстарішу хірургічну кафедру. За цей час у Харківському медичному інституті (таку назву з 1921 року мав медичний вуз Харкова), був розширений музей патологоанатомічних препаратів, муляжів, макетів. Працівники інституту свідчили, що за браком підручників доречно використовували експонати на лекціях. Усуваючи дефіцит посібників, Пржевальський надрукував кілька спеціальних видань. У передмові до підготовленого в серпні 1928 року «Елементарного курсу сучасної загальної хірургічної патології» професор скромно зазначив «В цьому стислому курсі, трактуючи проблеми, автор намагався освітлити їх на підставі досягнень видатних представників хірургії, а суперечні погляди подати в простому їх зіставленні». І це 367 сторінок огляду досягнень світової науки, розгляд питань від конституції організму, загальної характеристики ран до хронічних недугів, що потребували хірургічного втручання! Хірург з енциклопедичними знаннями, глибокий теоретик, він охоче ділився ідеями з помічниками, С.Л. Тригубовим, І.В. Кудинцевим, А.В. Гафтом, які продовжили справу. Лікарі запам’ятали виступи Пржевальського з питань судової медицини на зборах Харківського наукового медичного товариства. Разом з однодумцями, професор започаткував у 1922 році хірургічну секцію ХНМТ.

Професор Пржевальський вважав, що розгляд питань лікування повинен бути всебічним, з залученням спеціалістів з різних областей медицини. Не випадково Броніслав Григорович обрав епіграфом наукової праці витяг з роботи доктора Пирогова: «За предмет загальної хірургії має бути вивчення суті та явищ процесів, властивих всім цім ушкодженням». У 1919 році в Харкові була видана робота «Хронические воспаления и злокачественные новообразования», яку Пржевальський підготував у співавторстві з хірургом М. Трінклером і епідеміологом С. Коршуном.

Броніслав Григорович брав активну участь у громадському житті, не залишався осторонь питань польської громади. В розпал антикостьольної кампанії він клопотав у органах ДПУ за звільнення з-під варти заарештованого отця Вікентія Ільгіна, наполягав, що примусове вислання до північних районів країни призведе до незворотних процесів організму хронічно хворого ксьондза. Ільгіна все ж таки заслали на Соловки, а Пржевальський загинув після тяжкої травми у 1933 році.